Новини

До 100-річчя з дня формування української державної служби – ухвалення закону про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі

З нагоди святкування 100-річчя державної служби в Україні на веб-сайті архівного сектору Яготинської районної державної адміністрації на сторінці "Наші новини" розміщено матеріал про те, як у 1918 році проходило формування української державної служби. Ознайомитися з матеріалом можна за посиланням http://yahotyn-rda.archives.kiev.ua/news.php?id=2818 
Побудова сучасної та ефективної держави, яка б відповідала європейським стандартам, неможлива без побудови прозорої та ефективної системи державного управління, а також професійної,результативної та політично нейтральної державної служби. Необхідність підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад в умовах реформування державного управління і державної служби, децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування.
У 2018 році виповнюється 100 років з впровадження в Україні сучасної державної служби. З метою консолідації та розвитку історичної свідомості Українського народу, збереження національної пам’яті та належного відзначення і вшанування пам’ятних дат і ювілеїв постановою Верховної Ради України від 8 лютого 2018 року № 2287-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році» встановлено поряд з іншими пам’ятними датами і ювілеями урочисто відзначити на державному рівні 30 травня 2018 року 100 років з дня формування української державної служби – ухвалення Закону про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі. Своїм корінням вона сягає часів княжої Русі, за часи козацької держави Богдана Хмельницького вона набуває свого розвитку. Але, як окремий інститут державна служба у її нинішньому розумінні – зі статусом державних службовців, розподілом їх посад на виконання функцій із забезпечення державного управління та отримання заробітної плати із державного бюджету урегульований законом, з’явилась під час Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській державі посідає тут чільне місце. 30 травня 1918 року було закладено один з головних механізмів, який став невід’ємним атрибутом вступу на державну службу - складання присяги:

«Урочисто обіцяю вірно служити державі українській, визнавати державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти інтереси і добробут».





Протягом червня 1918 р. урочисту обітницю в основному склали службовці органів державної влади, працівники судових установ, військові. Урочисті обітниці державних службовців цілком корелювалися із присягою громадян Української Держави: «Обіцяю та заприсягаюсь бути завжди вірним Українській Державі, як своїй Батьківщині, охороняти інтереси держави і всіма силами допомагати її славі та розцвіту, не жалкуючи навіть і життя свого».
При цьому присяга не була лише символом – вона була обов'язковою умовою набуття статусу державного службовця. Даний елемент суттєво вирізняє державну службу за часів Павла Скоропадського від урядової служби у відомствах доби Української Центральної Ради, яка просто у відповідному законі проголосила збереження всіх урядових відомств Російської імперії, що існували на українських землях, і всіх службовців у них.
26 червня 1918 року в Українській державі «Законом про нормальний розпис утримання службовців в центральних урядових установах цивільних відомств» фактично було запроваджено аналог нинішньої системи категорій посад і рангів державних службовців, а саме систему класів посад і рангів пенсії урядовців, а також схему посадових окладів. Вже тоді заробітна плата державних службовців установлювалася законом (що відповідає європейським адміністративним традиціям).








Закон про порядок призначення на урядову службу від 24 липня 1918 року визначав різні процедури призначення на посади, що залежали від їхньої «класи». Причому гетьманські призначення на вищі посади державних службовців (заступники міністрів, директори департаментів) мали попередньо узгоджуватися з Радою Міністрів.

 Сім фактів про формування української держслужби:
- Усі службовці міністерств ділилися на 10 посадових класів. Перший – мав лише голова уряду, ІІ – міністри, ІІІ – їхні заступники, ІV – директори департаментів. І так аж до Х, який присвоювався практикантові. Цим законом встановлювалося й пенсійне забезпечення державних службовців. Пенсію першого рангу могли одержати прем’єр, міністри, їхні заступники. Загалом ранг пенсії відставав від посадового класу на 2-3 позиції. Найнижчим у міністерстві був сьомий пенсійний ранг.

- Перший законодавчий акт щодо оплати праці державних службовців був ухвалений Радою Міністрів 7 травня 1918 р. і стосувався лише вищих посадових осіб держави: гетьмана, прем’єр-міністра, міністрів та їхніх заступників. Особисте утримання гетьмана визначили у 8 тис. крб. на місяць, а також 10 тис. крб. на представницькі витрати. Таким місячний оклад глави держави залишався аж до початку жовтня, коли Рада міністрів збільшила цю суму до 23 тис. крб. У травні також одноразово виділили 30 тис. крб для покриття видатків на початкове облаштування гетьмана.

- За законом від 26 червня 1918 р., річні посадові оклади були переглянуті у бік збільшення: прем’єр – 30 тис., міністр – 24 тис., заступник – 18 тис., директор департаменту – 15 тис., віце-директор і радник міністра – 12 тис., начальник відділу – 10 тис. крб. Далі йшли урядовці різних розрядів із діапазоном окладів від 9 до 3 тис. крб. На найнижчому щаблі міністерської ієрархічної драбини знаходилася посада практиканта з окладом у 1800 крб.

- Слід зазначити, що протягом майже всього функціонування Гетьманату посадові оклади службовців урядових установ не підвищувалися. Лише в умовах антигетьманського повстання 25 листопада Рада Міністрів встановила відсоткові надбавки до їхніх посадових окладів та одноразову допомогу з огляду на дорожнечу.

- Урядовцям-професорам надавалася можливість вести викладацьку роботу у вищих навчальних закладах. 1 листопада було врегульоване питання переходу державних службовців з одного відомства до іншого. Спираючись на відповідну статтю Зводу законів Російської імперії, уряд дозволив такі переміщення за взаємної згоди відомств. На такій же підставі в стаж державної служби зараховувалася праця в урядових установах Російської імперії, а також українських – часів УНР.

- Статус державних службовців мали й закордонні військово-санітарні комісії, які були направлені до Німеччини й Австро-Угорщини задля надання допомоги полоненим українським громадянам у справі повернення їх на батьківщину. Штат комісії налічував 10 осіб. Очолювати її мав військовий у званні полковника - V клас. Співробітники комісії – лікарі, фельдшери, перекладачі, діловоди мали – від VІІ до Х класу посад. Крім річної платні, передбачалися також видатки на канцелярські, господарські потреби, найм житла тощо.

- Досить складним і диференційованим був механізм визначення оплати проїзду та добових під час відряджень. Насамперед вона залежала від класу посади. Міністри та їх заступники користувалися безплатним проїздом. Керівникам відомств, крім того надавався окремий вагон. Розміри добових залежали від посади, відстані, міст перебування та їх розряду. Київ, Харків, Одеса були визначені як найдорожчі для проживання і для них встановлювалися окремі добові — від 50 до 10 крб.

- Звісно, що за часи гетьманства не вдалося завершити розпочату реформу важливої сфери складної державної управлінської діяльності.

- У сучасному ж розумінні державні службовці – це професійні менеджери і експерти, які сумлінно працюють в органах влади і беруть участь у вироблені, реалізації та оцінці ефективності здійснення державної політики. Від рівня їх майстерності та вміння, прозорості дій залежить ступінь задоволення законних інтересів громадян, авторитет держави, сталий розвиток країни та її конкурентоспроможність на міжнародній арені.